Недосконалість визначення в Кримінальному процесуальному кодексі України процесуальних строків, пов’язаних з реалізацією стороною захисту права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування кримінального
Актуальність теми дослідження обумовлена відсутністю чіткого визначення в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України (далі – КПК України) процесуальних строків, пов’язаних із реалізацією стороною захисту права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб під час досудового розслідування, що призводить до порушення загальних засад кримінального провадження.
Законодавець не встановив строків для слідчого, прокурора з приводу вчинення багатьох процесуальних дій. Проаналізувавши норми чинного КПК України, ми прийшли до висновку про відсутність чіткого визначення і самого поняття «процесуальна дія». На наш погляд, це є значним недоліком кримінального процесуального законодавства України та ускладнює для сторони захисту практичну реалізацію права на оскарження під час досудового розслідування. Ми додержуємося думки, що невизначеність процесуальних понять, яка призводить до неоднозначного тлумачення законодавчих норм, неприпустима, особливо в кримінальному процесі, де допускається процесуальна можливість обмеження конституційних прав і свобод особи з боку держави.
Закріплення чітких строкових обмежень для слідчого, прокурора щодо виконання ними своїх процесуальних обов’язків та використання процесуальних прав - це складова реалізації однієї із найважливіших засад кримінального провадження, передбаченої п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК України, - забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відсутність в чинному законодавстві норми щодо обов’язку слідчого, прокурора вручити копію винесеної ними постанови у чітко визначений строк учасникам кримінального провадження позбавляє сторону захисту як можливості реалізувати процесуальне право на оскарження такої постанови, так і оскаржити бездіяльність слідчого, прокурора, що полягає у її неврученні. Це, по – перше, порушує такі загальні засади кримінального провадження, як диспозитивність і забезпечення права на оскарження процесуальних, рішень, дій чи бездіяльності; по – друге, є підставою для виникнення корупційних ризиків. Слідчий, прокурор на власний розсуд визначають час направлення копії винесеної постанови учасникам кримінального провадження. Таким чином, відсутність нормативного врегулювання процесуальних строків щодо вчинення стороною обвинувачення певних процесуальних дій призводить до впливу на подальший хід досудового розслідування суб’єктивних факторів.
В КПК України часто використовується поняття «невідкладно» (наприклад, ч. 2 ст. 308 КПК України), «розумні строки» (наприклад, ч. 1 ст. 308 КПК України),«невиправдана затримка» (наприклад, ч. 2 ст. 113 КПК України). Ми вважаємо, що використання законодавцем зазначених формулювань, що не мають чіткого визначення, є неприпустимим в кримінальних процесуальних нормах сучасної правової демократичної держави.
На нашу думку, ст. 308 КПК України носить виключно декларативний характер і не реалізується на практиці стороною захисту. Наділивши підозрюваного правом оскаржити прокурору вищого рівня недотримання слідчим, прокурором розумних строків під час досудового розслідування, законодавець, не визначивши поняття «розумні строки», фактично не визначив, що є предметом оскарження відповідно до вказаної норми. Отже, на наш погляд, використання стороною захисту під час досудового розслідування даної статті є недоцільним і неефективним.
Аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що слідчими суддями не додержуються вимоги, закріплені ст. 306 КПК України, щодо проведення судового розгляду скарги, поданої на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги. На наш погляд, підставами допущення зазначених процесуальних порушень є:
проблема вчасного повідомлення скаржника та прокурора, слідчого (за потреби) про місце, дату і час розгляду скарги;
витребування слідчим суддею матеріалів досудового розслідування кримінального провадження;
неявка скаржника, участь якого під час розгляду скарги є обов’язковою відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України.
На наш погляд, закріпивши в ч. 3 ст. 306 КПК України право слідчого судді розглядати скаргу без участі слідчого чи прокурора, законодавець, безперечно, намагався запобігти виникненню процесуальних зловживань з боку зазначених осіб. Проте, як показує судова практика, клопотання слідчого, прокурора про відкладення судового розгляду скарги на підставі зазначених ними причин (хвороба, відрядження, відпустка) нерідко задовольняються слідчими суддями.
На підставі проведеного дослідження, ми додержуємося думки, що при визначенні процесуальних строків законодавцем повинні враховуватись інтереси учасників кримінального провадження в сукупності з процесуальною можливістю практичної реалізації додержання цих строків.
В чинному КПК України необхідно чітко закріпити вимогу щодо строків виконання слідчим, прокурором ухвали слідчого судді, ухвали апеляційного суду, яка набрала законної сили, прийнятої за результатами розгляду скарги сторони захисту на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. При цьому такі процесуальні строки мають бути чітко визначеними, але вкрай скороченими.
