Проблеми законодавчого забезпечення стороні захисту права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування кримінального провадження

Новий КПК фактично ліквідував інститут дослідчої перевірки, доводячи процес кримінального провадження до автоматизму: є заява про злочин – одразу ж розпочинається кримінальне провадження, що однак не виключає також і людський фактор, оскільки на сьогодні з’явилось багато «бажаючих» зареєструвати заяву про злочин з метою задоволення своїх тих чи інших амбіцій. На досудових стадіях кримінального процесу КПК надає сторонам неоднакові можливості для виконання властивих їм функцій та не забезпечує тієї рівноправності сторін, яка є на судових стадіях [1]. Чітко визначивши  в  ст. 303 КПК  перелік рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, а також коло учасників кримінального провадження, які мають право на таке оскарження, законодавець фактично позбавив громадян, права та інтереси яких порушуються прийнятими рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового слідства чи прокурора,  можливості захистити свої порушені права до визнання їх учасником кримінального провадження.

На нашу думку, беззаперечним є висновок Яновської О.Г., яка зазначила, що  обмеження права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що зачіпають права та законні інтереси громадян, лише на тій підставі, що ці особи не визнані в належному порядку учасниками провадження або не віднесені ст. 303 КПК до осіб, котрі мають право оскаржувати те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, не відповідає основним  положенням Конституції України. Адже єдиним критерієм, що дозволяє визначити, які дії чи бездіяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, які рішення цих органів та осіб можуть бути оскаржені до суду та хто саме має право на таке оскарження, є обмеженням конституційних прав і свобод громадян, а також перепоною для доступу до правосуддя. В необхідних випадках тут можна керуватись нормами Конституції України, які є нормами прямої дії [2].

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань та посадових осіб. Існуючі обмеження в цьому праві для сторони захисту  під час досудового розслідування  кримінального провадження за діючим КПК полягають в тому, що до моменту пред’явлення особі підозри така особа  та її захисник не мають права приймати участь у досудовому розслідуванні кримінального провадження, в тому числі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, які прийняті відносно особи. При цьому сторона обвинувачення має право  збирати відносно особи, яка ще не визнана підозрюваним, докази її вини і приєднувати їх до матеріалів кримінального провадження, здійснювати відносно особи слідчі (розшукові) дії, в тому числі і негласні слідчі (розшукові) дії, які обмежують конституційні права та свободи особи.

Законодавством також  не передбачено процесуальної можливості для сторони захисту оскаржити повідомлення про підозру. Навіть якщо повідомлення про підозру винесено (складено) безпідставно, з порушенням вимог законодавства та на підставі сфальсифікованих доказів або доказів, отриманих незаконним шляхом, чим істотно порушуються права та інтереси особи, сторона захисту не має права оскаржити слідчому судді вручене повідомлення про підозру як окремий процесуальний документ. Разом з тим, аналіз глави 18 КПК вказує на те, що визнання особи підозрюваним дає право органу досудового слідства, прокурору звернутись до слідчого судді з клопотанням про застосування  запобіжного заходу. Отже, існує загроза того, що до особи, яка була визнана підозрюваним навіть незаконно або в повідомленні про підозру визначена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, можуть бути безпідставно застосовані запобіжні заходи.

Згідно ст. 220 КПК  клопотання сторони захисту про виконання будь – яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а уразі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй. При цьому, як показує практика,  в такому випадку бездіяльність слідчого, прокурора може мати декілька проявів: залишення клопотання сторони захисту без розгляду; відмова у задоволенні клопотання без винесення відповідної постанови слідчим, прокурором, що фактично прирівнюється до залишення клопотання без розгляду; ненадання копії постанови про відмову у задоволенні клопотання стороні захисту, яка його заявила.Зазначені види бездіяльності слідчого, прокурора позбавляють сторону захисту використати право на оскарження слідчому судді рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Адже за відсутністю постанови про відмову у задоволенні клопотання  відсутній  і предмет оскарження.На нашу думку, в даному випадку доцільно звертатись до слідчого судді із відповідною скаргою на бездіяльність слідчого, прокурора. 

Чинний КПК містить ряд суттєвих прогалин, які позбавляють сторону захисту права на  оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора з метою захисту прав та інтересів підозрюваного під час досудового розслідування кримінального провадження. Цим порушуються  ключові  засади кримінального провадження, закріплені ст. 7 КПК: доступ до правосуддя, змагальність сторін, забезпечення права  на захист, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Таким чином, існує  необхідність в удосконаленні кримінального процесуального законодавства шляхом розширення кола об’єктів та суб’єктів оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування.

Література

1. Батюсь Т.В. Реалізація принципу змагальності сторін з початку досудового розслідування до вручення особі повідомлення про підозру. Кримінальне переслідування особи без повідомлення про підозру в контексті невизначеності обсягу прав адвоката при збиранні доказів та участі адвоката в слідчих діях. / Т.В. Батюсь // Кримінальний процесуальний кодекс України: перші проблеми та здобутки. Матеріали круглого столу. – 20 листопада 2013р., м. Запоріжжя. – Запоріжжя, 2013. – с. 11.
2. Науково – практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України 2012р. / [за заг. ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила].- К.: 2012.- c. 646.