Оскарження слідчому судді рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора як захід забезпечення прав та інтересів підозрюваного

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК)  порівняно з Кримінально – процесуальним кодексом України 1960 року (далі – КПК 1960р.) значною мірою розширив способи захисту прав та свобод підозрюваного,  в тому числі за рахунок встановленої  главою 26 КПК [1,с.162–167] процедури оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб під час досудового розслідування.  Ст. 303 КПК закріплює чіткий перелік об’єктів (рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора), які можуть бути оскаржені учасниками кримінального провадження під час досудового розслідування, та визначає коло суб’єктів оскарження – учасників кримінального провадження, які мають право на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора. Виходячи з аналізу вказаної статті, стороною захисту на стадії досудового розслідування  можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора:

• неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу;
• нездійснення інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк;
• рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування;
• рішення прокурора про закриття кримінального провадження;
• рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора про застосування заходів безпеки;
• рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій;
• рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу.

При цьому законодавець фактично позбавив громадян, права та інтереси яких порушуються прийнятими рішеннями, вчиненими діями або бездіяльністю органу досудового слідства чи прокурора, можливості захистити свої порушені права до визнання їх учасником кримінального провадження.

Підтримуємо позицію Яновської О.Г., яка зробила висновок, що обмеження права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що зачіпають права та законні інтереси громадян, лише на тій підставі, що ці особи не визнані в належному порядку учасниками провадження або не віднесені ст. 303 КПК до осіб, котрі мають право оскаржувати те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, не відповідає основним  положенням Конституції України. Адже єдиним критерієм, що дозволяє визначити, які дії чи бездіяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, які рішення цих органів та осіб можуть бути оскаржені до суду, та хто саме має право на таке оскарження, є обмеженням конституційних прав і свобод громадян, а також перепоною для доступу до правосуддя. В необхідних випадках тут можна керуватись нормами Конституції України, які є нормами прямої дії [2, с. 646].

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань та посадових осіб. Обмеження в цьому праві сторони захисту  під час досудового розслідування  за діючим КПК  полягає в тому, що до моменту пред’явлення особі підозри така особа не має права приймати участь у досудовому розслідуванні кримінального провадження, в тому числі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність процесуальних осіб, які порушують її права та інтереси. При цьому сторона обвинувачення має право  збирати відносно особи, яка ще не визнана підозрюваним, докази її вини і приєднувати їх до матеріалів кримінального провадження, здійснювати  слідчі (розшукові) дії, в тому числі і негласні слідчі (розшукові) дії, які обмежують конституційні права та свободи особи.

Діючий КПК не передбачає можливості оскарження особою, якій вручено повідомлення про підозру, цього процесуального документу. Таким чином, навіть якщо повідомлення про підозру винесено  (складено) безпідставно, з порушенням вимог законодавства та на підставі сфальсифікованих доказів або доказів, отриманих незаконним шляхом, чим істотно порушуються права та інтереси особи, підозрюваний не має права оскаржити вручене йому повідомлення про підозру як окремий процесуальний документ або дії слідчого, прокурора, які полягали у врученні йому повідомлення про підозру. Разом з тим, аналіз глави 18 КПК  [1, с. 88-112] вказує на те, що визнання особи підозрюваним дає право органу досудового слідства, прокурору звернутись до слідчого судді з клопотанням про застосування до особи запобіжного заходу. Отже, за чинним законодавством існує загроза того, що до особи, яка була визнана підозрюваним навіть з порушенням процесуальних вимог  або в повідомленні про підозру визначена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, можуть бути безпідставно застосовані запобіжні заходи.Зазначене говорить про недостатність правових заходів в кримінальному процесуальному законодавстві України для повноцінного захисту прав та інтересів  підозрюваного.

Зазначені  прогалини в законодавстві вказують на невідповідність чинних правових норм, які регулюють порядок оскарження стороною захисту рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, загальним засадам кримінального провадження, які закріплені ст. 7 КПК, а саме: забезпечення права на захист, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Більшість науковців додержуються думки, що інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування є важливою гарантією захисту прав учасників кримінального провадження. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого судді, прокурора, керівника слідчого органу, слідчого є однією з найважливіших гарантій захисту громадян від їх порушення службовими особами, які здійснюють досудове розслідування та судовий контроль у кримінальному провадженні [3, с. 399].

Цілком обґрунтованою і залишається актуальною на сьогоднішній день  наукова думка, сформульована за часів дії КПК 1960 р., про те, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання зацікавленим особам можливості оскаржити до суду окремі процесуальні дії, бездіяльність та рішення посадових осіб, які здійснюють попереднє розслідування справи, реалізувати цю можливість особа може саме в суді, оскільки він є незалежним, не має відомчих інтересів у питанні боротьби зі злочинністю і тому є найбільш надійним гарантом прав особи, яка потрапила до сфери кримінального судочинства. Під контролем суду повніше забезпечується додержання законів, при цьому досудове слідство стає прозорішим, прогнозованим.[4, с. 39]

Значення адекватного реагування суду на скарги полягає в їх розгляді і відповідній перевірці законності, обґрунтованості та справедливості процесуальних актів, в наданні можливості судам виявити помилки і недоліки правозастосовної діяльності нижчестоящих судів та правоохоронних органів. Ст. 24 КПК також гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порівняно із іншими процедурами судовий порядок розгляду скарг забезпечує більшу об’єктивність, більш широкі можливості зацікавлених осіб у відстоюванні своїх інтересів, більшу авторитетність та обов’язковість прийнятого за результатами розгляду скарги рішення [5, с. 4].

Законодавчо закріплене право підозрюваного не лише на подачу скарги на рішення, дії чи бездіяльність  слідчого, прокурора  під час досудового розслідування, а й гарантується розгляд  та прийняття рішення за поданою згідно вимог чинного законодавства скаргою. Розгляд слідчим суддею скарги, поданої стороною захисту на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, є правовим заходом забезпечення прав та інтересів підозрюваного шляхом здійснення судового контролю за діяльністю органів досудового розслідування та прокуратури. Приймаючи рішення за скаргою, слідчий суддя перевіряє та встановлює, чи були додержані вимоги закону  процесуальними особами, на рішення, дію чи бездіяльність яких подано скаргу, чи мали місце порушення прав та інтересів підозрюваного прийнятим рішенням, вчиненими дією чи бездіяльністю.

Відповідно до ст. 307 КПК  ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування може бути про:

1) скасування рішення слідчого чи прокурора;

2) зобов’язання припинити дію;

3) зобов’язання вчинити певну дію;

4) відмову у задоволенні скарги.

Нам імпонує позиція  Горелкіної К. Г., яка також зробила висновок, що розгляд слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування належить  до функцій судового контролю [6].

Безперечно, що особливої уваги право на оскарження набуває саме на стадії досудового розслідування. Наприклад, М.Є. Шумило взагалі вважає стадію досудового розслідування найбільш вразливою для порушення прав людини і громадянина,  в якій переплітаються і не збігаються інтереси особи, суспільства і держави [7, с. 375].

Одні науковці вважають, що суд виконує самостійну правоохоронну функцію, превентивну функцію судового контролю по захисту конституційних прав і свобод громадян [8, с. 15].Інші вважають цю діяльність суду у досудовому провадженні спеціальною формою здійснення правосуддя [9, с. 172]. Однак, враховуючи, що функція – це не окрема процесуальна дія чи рішення, а їх система, діяльність, спрямована на досягнення кінцевого результату [10, с. 57], з урахуванням завдань цієї стадії процесу, кримінально – процесуальну функцію суду, тобто його роль і спеціальне призначення в досудовому провадженні, можна визначити як забезпечення здійснення правосуддя у майбутній стадії судового розгляду. Де засобами здійснення судом цієї функціє є сприяння належному ходу розслідування і охорона прав та свобод громадянина шляхом розгляду віднесених до повноважень суду питань [11, с. 279-284].

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» [12, с. 3].

На відміну від судового контролю за рішеннями, діями слідчого, прокурора, який є обов’язковим під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження (наприклад, прийняття рішення про арешт майна, отримання тимчасового доступу до речей і документів), судовий контроль, який має місце  під час розгляду слідчим суддею скарги, поданої стороною захисту на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, можливий тільки за наявності ініціативи самого скаржника, яка повинна проявлятися не лише в подачі скарги до суду, але й в підтриманні її скаржником під час судового розгляду скарги. Також ч. 2 ст. 305 КПК встановлює, що в разі самостійного скасування слідчим, прокурором рішення, передбаченого п. п. 1, 2, 5 і 6 ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, припинення дії чи бездіяльності, яка оскаржується, провадження за скаргою закривається. Тобто, слідчий суддя припиняє судовий контроль без винесення відповідного рішення за поданою скаргою.

 Право на оскарження реалізується шляхом подання скарги, однак не вичерпується ним, оскільки сам по собі факт подання скарги ще не є оскарженням як таким, та самі по собі дії громадян без зв’язку з діяльністю органів державної влади не можуть забезпечити здійснення своїх прав. Під оскарженням у кримінальному судочинстві слід розуміти діяльність учасників кримінального процесу та інших осіб, втягнених у сферу кримінального судочинства, щодо подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність  органів та посадових осіб, які здійснюють кримінальне переслідування, або суду, також діяльність керівника слідчого органу, прокурора та суду із розгляду та вирішення поданої скарги [13, с. 16].

Досліджуючи сутність процедури оскарження в кримінальному провадженні під час досудового розслідування, необхідно підкреслити, що, якщо для підозрюваного це є правом, то для його захисника це є не лише процесуальне право, але й професійний обов’язок по відношенню до свого підзахисного. На нашу думку, цілком доречним з цього приводу є висновок В.О. Попелюшка, який  зазначив, що для захисника оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокурора під час досудового розслідування є одним із законних засобів захисту підозрюваного, який він зобов’язаний використовувати з метою забезпечення дотримання прав, свобод та законних інтересів підзахисного та з’ясування обставин, які спростовують підозру, пом’якшують чи виключають його кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 47 КПК). Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокурора, якими допущені порушення гарантованих законом суб’єктивних прав, свобод і інтересів підозрюваного або які розцінюються захисником як незаконні і необґрунтовані, є саме обов’язком захисника, а не його правом, яким він може розпоряджатися на свій розсуд, бо, з одного боку, - це категоричний припис процесуального закону, а з іншого – засіб захисту, що покладається на захисника як на самостійного учасника кримінального провадження (ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 47, ст. 303 КПК), носія конституційної (ч. 2 ст. 59 Конституції України) публічно – правової функції захисту, метою якої є і забезпечення дотримання прав, свобод та законних інтересів підзахисного безпосередньо (ч. 1 ст. 47 КПК), і забезпечення їх методом виявлення порушень процесуального закону органом досудового розслідування та прокурором задля справедливого правосуддя (ч. ч. 3, 5 ст. 22 КПК) [14, с. 12-15].

 Реалізація стороною захисту під час досудового розслідування кримінального провадження законодавчо закріпленого процесуального права на оскарження слідчому судді прийнятих відносно підозрюваного слідчим, прокурором рішень, вчинених дій чи бездіяльності  – це  процесуальна діяльність, направлена на захист прав та інтересів підозрюваного від їх порушень, запобігання таким порушенням, яка складається  з певних взаємопов’язаних і невід’ємних елементів: складання та подача скарги суб’єктом оскарження, прийняття скарги  та її  розгляд  уповноваженою особою,  винесення відповідного рішення за результатами розгляду скарги, виконання  прийнятого рішення. На сьогоднішній день держава забезпечує підозрюваному право на захист під час досудового розслідування кримінального провадження також через законодавче закріплення права на оскарження слідчому судді рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора. Проте існує процесуальна необхідність в удосконаленні законодавства, яким регулюється процедура оскарження під час досудового розслідування кримінального провадження, шляхом розширення кола об’єктів та суб’єктів оскарження. 

Список використаних джерел:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – Х.: Одіссей, 2012. – 360 с.
2. Науково – практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України 2012р. / [за заг. ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила].- К.: 2012.-1224с.
3. Кримінальне процесуальне право України / [за ред. В.Г. Гончаренка, В.А. Колесника].- К.: «Юстініан».- 2014.- С. 7-14.
4. Маляренко В.Т., Пилипчук П.П. Про межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи // Вісник Верховного Суду України. – 2001.- № 2.- С.39.
5. Яновська О.Г. Оскарження адвокатом рішень, дій чи бездіяльності  слідчого, прокурора та слідчого судді під час досудового розслідування: посібник/ О.Г. Яновська; Академія Адвокатури України.- К.: Прецедент, 2013.- 32с.
6. Горелкіна К.Г. Особливості процесуального статусу слідчого судді: порівняльний аналіз. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravnuk.info/2013-12-27-15-13-14/478-osoblivosti-procesualnog....
7. Шумило М.Є. Наукові основи реформування досудового слідства / М.Є. Шумило// Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики: матеріали ІІ Міжнар. Наук. – практ. конф., 8 жовтня 2010р., м. Одеса. – Одеса, 2010.- С. 375-380.
8. Туманянц А.Р. Контрольні функції суду у сфері кримінального судочинства. – Х., 2000. – с. 19-20.
9. Судебная власть / Под ред. И.Л. Петрухина. – М., 2003.- с. 172
10. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи. – К., 2006. – с. 57.
11. Савенко М.Є. Процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду / М.Є. Савенко // Університетські наукові записки. – 2006.- № 2(18). – с. 279-284.
12. Гловюк І.В. Доступ до суду у кримінальному процесі: проблеми теорії / І.В. Гловюк // Часопис Академії адвокатури України. - # 11(2`2011). – с. 03.
13. Сидоров В. В. Обжалование процессуальных действий и решений органов, осуществляющих уголовное преследование, как гарантия обеспечения прав участников уголовного судопроизводства: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / В.В. Сидоров. – Калининград, 2009.- 29с.
14. Попелюшко В.О. Оскарження захисником рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокурора/ В.О. Попелюшко// Адвокат: наук. журнал. – 2012.- №10 (145).- С. 12-15.